Піти тихо

03.12.18 23:09

піти тихо Чому лікарі, вмираючи, відмовляються від реанімації

Лікар з  Каліфорнії Кен Мюррей розповідає, чому багато лікарів носять браслети з написом «Не відкачувати», і чому вони вважають за краще вмирати від раку вдома.

 

Багато років тому, Чарлі, шановний лікар-ортопед і мій наставник, виявив у себе в животі якусь грудку. Йому зробили діагностичну операцію. Підтвердився рак підшлункової залози.

Діагностику проводив один з кращих хірургів країни. Він запропонував Чарлі лікування і операцію, яка дозволяла потроїти тривалість життя з таким діагнозом, хоч і якість життя після цього була б низькою.

Чарлі ця пропозиція не зацікавила. Наступного дня він виписався з лікарні, закрив свою лікарську практику і більше жодного разу не прийшов до шпиталю. Замість цього він присвятив весь свій час, який йому залишився, сім'ї. Його самопочуття було гарним, наскільки це можливо при діагнозі рак. Чарлі не лікувався хіміотерапією, ні радіацією. Через кілька місяців він помер удома.

Цю тему практично не обговорюється, але лікарі теж вмирають. І вони помирають не так, як інші люди. Вражає, наскільки рідко лікарі звертаються за медичною допомогою, коли справа наближається до кінця. Лікарі борються зі смертю, коли справа йде про їх пацієнтів, але дуже спокійно ставляться до власної смерті. Вони точно знають, що станеться. Вони знають, які варіанти у них є. Вони можуть собі дозволити будь-який вид лікування. Але вони йдуть тихо.

Природно, лікарі не хочуть вмирати. Вони хочуть жити. Але вони достатньо знають про сучасну медицину, щоб розуміти межі можливостей. Вони також достатньо знають про смерть, щоб розуміти, чого найбільше бояться люди - смерті в муках і на самоті.  Лікарі говорять про це зі своїми сім'ями. Лікарі хочуть бути впевнені, що коли прийде час, ніхто не буде героїчно рятувати їх від смерті, ламаючи ребра в спробі пожвавити роботу серця непрямим масажем (а це саме те, що відбувається, коли масаж роблять правильно).

Практично всі медпрацівники хоча б раз були свідками «марного лікування», коли не було ніякої ймовірності, що смертельно хворому пацієнту стане краще від самих останніх досягнень медицини. Але пацієнтові розпорюють живіт, натикають в нього трубок, підключають до апаратів і отруюють ліками. Саме це відбувається в реанімації і коштує величезних грошей. За ці гроші люди купують страждання, які ми не завдаємо навіть терористам.

Я збився з рахунку, скільки разів мої колеги говорили мені приблизно таке: "Пообіцяй мені, що якщо ти побачиш мене в такому стані, ти не будеш нічого робити". Вони кажуть це цілком серйозно. Деякі медики носять кулони з написом "Не відкачувати", щоб лікарі не робили їм непрямий масаж серця. Я навіть бачив одну людину, яка зробила собі таке татуювання.

Лікувати людей, завдаючи їм страждань, болісно. Лікарів навчають не показувати свої почуття, але між собою вони обговорюють те, що переживають. "Як люди можуть так катувати своїх рідних?", - питання, яке переслідує багатьох лікарів. Я підозрюю, що вимушене заподіяння страждань пацієнтам за бажанням сімей - одна з причин високого відсотка алкоголізму і депресії серед медпрацівників в порівнянні з іншими професіями. Для мене особисто це була одна з причин, по якій останні десять років я не практикую в стаціонарі.

Що трапилося? Чому лікарі прописують лікування, яке вони б ніколи не прописали самі собі?

Уявіть таку ситуацію: людина втратила свідомість, і його привезли швидкою в лікарню. Ніхто не передбачав цього сценарію, тому заздалегідь не було обумовлено, що робити в такому випадку. Ця ситуація є типовою. Родичі налякані, приголомшені і плутаються в різноманітних варіантах лікування. Голова йде обертом.

Коли лікарі запитують "Чи хочете ви, щоб ми зробили все ?", - рідні кажуть "так". І починається пекло. Іноді сім'я насправді хоче "зробити все", але частіше за все рідні просто хочуть, щоб було зроблено все в розумних межах. Проблема полягає в тому, що обивателі часто не знають - що розумно, а що ні. Збентежені і скорботні, вони можуть і не запитати або не почути, що говорить лікар. Але лікарі, яким велено "зробити все", будуть робити все, не розмірковуючи, розумно це, чи ні.

Такі ситуації трапляються досить часто. Часом справа ускладняється абсолютно нереалістичними очікуваннями про "могутність" лікарів. Багато хто думає, що масаж серця - безпрограшний спосіб реанімації, хоча більшість людей все одно вмирають або ж виживають глибокими інвалідами (якщо уражається мозок).

Я прийняв сотні пацієнтів, яких привозили до мене в лікарню після реанімації штучним масажем серця. Лише один з них, здоровий чоловік зі здоровим серцем, вийшов з лікарні на своїх двох. Якщо пацієнт серйозно хворий, старий, у нього смертельний діагноз, ймовірність гарного результату реанімації майже не існує, при цьому ймовірність страждань - майже 100%. Брак знань і нереалістичні очікування призводять до поганих рішень щодо лікування.

Звичайно ж, не тільки родичі пацієнтів винні в ситуації, що склалася. Самі лікарі роблять марне лікування можливим. Проблема полягає в тому, що навіть лікарі, які ненавидять непотрібне лікування, змушені задовольняти бажання пацієнтів та їхніх родичів.

Вимушене заподіяння страждань пацієнтам за бажанням сімей - одна з причин високого відсотка алкоголізму і депресії серед медпрацівників у порівнянні з іншими професіями.

Уявіть: родичі привезли літню людину з несприятливим прогнозом в лікарню, ридають і б'ються в істериці. Вони вперше бачать лікаря, який буде лікувати їх близького. Для них він - таємничий незнайомець. В таких умовах вкрай складно налагодити довірчі відносини. І якщо лікар починає обговорювати питання про реанімацію, люди схильні запідозрити його в небажанні возитися зі складним випадком, економії грошей або свого часу, особливо якщо лікар не радить продовжувати реанімацію.

Не всі лікарі вміють розмовляти з пацієнтами на зрозумілій мові. Хтось дуже категоричний, хтось грішить снобізмом. Але все лікарі стикаються зі схожими проблемами. Коли мені потрібно було пояснювати родичам хворого про різні варіанти лікування перед смертю, я якомога раніше розповідаю їм тільки про ті можливості, які були розумні в даних обставинах.

Чи потрібно мені було бути більш наполегливим, переконуючи родичів не лікувати смертельно хворих пацієнтів? Деякі випадки, коли я відмовився лікувати пацієнта і передав їх іншим лікарям, до сих пір переслідують мене.

Одна з моїх улюблених пацієнток була юристом із знаменитого політичного клану. У неї була важка форма діабету і жахливий кровообіг. На нозі - болюча рана. Я намагався зробити все, щоб уникнути госпіталізації та операції, розуміючи, наскільки небезпечні лікарні та хірургічне втручання для неї.

Вона все ж пішла до іншого лікаря, якого я не знав. Той лікар майже не знав історію хвороби цієї жінки, тому він вирішив прооперувати її - шунтувати тробмозні судини на обох ногах. Операція не допомогла відновити кровотік, а післяопераційні рані не гоїлися. На ступнях пішла гангрена, і жінці ампутували обидві ноги. Дві тижні по тому вона померла в знаменитій лікарні, де її лікували.

Система може зжерти пацієнта, навіть якщо він заздалегідь підготувався і підписав потрібні папери, де висловив свої побажання про лікування перед смертю.

Один з моїх пацієнтів, Джек, хворів протягом багатьох років і пережив 15 серйозних операцій. Йому було 78. Після всіх перипетій Джек абсолютно однозначно заявив мені, що ніколи, ні за яких обставин не хоче опинитися на штучній вентиляції легень.

І ось одного разу у Джека стався інсульт. Його доставили в лікарню без свідомості. Дружини не було поруч. Лікарі зробили все можливе, щоб його відкачати, і перевели в реанімацію, де підключили до штучної вентиляції. Джек боявся цього найбільше у житті! Коли я добрався до лікарні, то обговорив побажання Джека з персоналом та його дружиною. На підставі документів, складених за участю Джека і їм підписаних, я зміг відключити його від апаратури, що підтримує життя. Потім я просто сів і сидів поруч з ним. Через дві години він помер.

Незважаючи на те, що Джек склав всі необхідні документи, він все одно помер не так, як хотів. Система втрутилася. Більш того, як я дізнався пізніше, одна з медсестер наклепала на мене за те, що я відключив Джека від апаратів, отже - скоїв вбивство. Але так як Джек заздалегідь прописав всі свої побажання, мені нічого не зробили.

І все ж загроза поліцейського розслідування вселяє жах в будь-якого лікаря. Мені було б легше залишити Джека в лікарні на апаратурі, що явно суперечило його бажанням. Я б навіть заробив більше грошенят, а страхова компанія «Медікер» отримала б рахунок на додаткові $ 500,000. Не дивно, що лікарі схильні переліковувати.

Але себе лікарі все ж таки не переліковують. Вони щодня бачать наслідки переліковування. Майже кожна людина може знайти спосіб мирно померти вдома. У нас є безліч можливостей полегшити біль. Хоспісний догляд допомагає смертельно хворим людям провести останні дні життя комфортно і гідно, замість того, щоб страждати від марного лікування.

Вражає, що люди, за якими доглядає хоспіс, живуть довше, ніж люди з такими ж хворобами, яких лікують в лікарні.

Кілька років тому з моїм старшим двоюрідним братом Торчем стався судомний напад. Як з'ясувалося, у нього був рак легень з метастазами в мозок. Я поговорив з різними лікарями, і ми дізналися, що при агресивному лікуванні, що означало три-п'ять візитів до лікарні для хіміотерапії, він проживе близько чотирьох місяців. Торч вирішив не лікуватися, переїхав жити до мене і тільки приймав таблетки від набряку мозку.

Наступні вісім місяців ми жили в своє задоволення, прямо як в дитинстві. Вперше в житті з'їздили в Діснейленд. Сиділи вдома, дивилися спортивні передачі і їли те, що я готував. Торч навіть поправився на домашніх харчах. Його не мучив біль,  а настрій було бойовим. Одного разу він не прокинувся. Три дні він спав в комі, а потім помер.

Торч не був лікарем, але він знав, що хотів жити, а не існувати. Мабуть ми всі хочемо цього ж? Що стосується мене особисто, то мій лікар сповіщений про мої побажання. Я тихо піду в ніч. Як мій наставник Чарлі. Як мій двоюрідний брат Торч. Як мої колеги лікарі.

30.12.2015 / Кен Мюррей
Доктор медицини з Південної Каліфорнії

Источник: The Wall Street Journal

Эффективное лечение алкоголизма

Квалифицированная наркологическая помощь

Черкассы. Черкасская область

Прерывание запоя. Кодирование.

Эспераль. Психотерапия.

Противоалкогольные препараты длительного действия

Терапия эмоционально-волевых расстройств

096-966-7318



Понравилось? Поделись интересным материалом с друзьями!